Близький Схід та Африка часто розглядаються західними інвесторами як єдиний регіон через географічну близькість, проте з інвестиційної точки зору це два принципово різні світи. Близький Схід — це насамперед капітал: суверенні фонди Саудівської Аравії, ОАЕ і Катару мають десятки, а подекуди й сотні мільярдів доларів під управлінням і системно виступають як інвестори в технологічні компанії далеко за межами свого регіону, включно з Індією, Південно-Східною Азією та Кремнієвою долиною.
Африка — це насамперед споживач капіталу: континент із наймолодшим населенням планети й найнижчим рівнем проникнення фінансових послуг, де кожен долар венчурних інвестицій задовольняє нереалізований попит. Розуміння цієї різниці критично важливе для інвестора, який намагається побудувати збалансований портфель на цих ринках.
Чому капітал перетікає на ринки, що розвиваються?
Венчурні фонди традиційно оцінюють ринки за трьома параметрами: розмір потенційної аудиторії, швидкість її зростання та вартість входу. Розвинені ринки США і Західної Європи вже давно пройшли пік доступності: оцінки стартапів на ранніх раундах роздуті, конкуренція за угоди висока, а мультиплікатори екзиту стискаються. Натомість ринки, що розвиваються, пропонують поєднання, якого бракує Заходу — молоде населення, стрімку цифровізацію та водночас нижчу вартість входу в угоди.
Чинники зростання: середній клас, поширення Інтернету, демографія
Три структурні чинники формують фундамент цього переходу.
Перший — зростання середнього класу. В Індії, Індонезії, В'єтнамі, Нігерії та країнах Перської затоки чисельність домогосподарств із доходом, що дозволяє регулярні цифрові покупки, щороку зростає на мільйони. Це населення, яке вперше отримує доступ до банківських продуктів, електронної комерції, доставки їжі та підписок — саме тих категорій, де народжуються венчурні "єдинороги".
Другий чинник — поширення мобільного інтернету. У більшості регіонів, що розвиваються, населення перестрибнуло стадію настільних комп'ютерів і одразу перейшло до смартфонів. Це створило унікальну ситуацію: інфраструктура для цифрових продуктів з'явилася майже одночасно з платоспроможним попитом, що дало стартапам простір для швидкого масштабування без потреби виховувати ринок роками.
Третій — демографія. Медіанний вік населення в Індії становить близько 28 років, у Нігерії — трохи більше 17, а в більшості країн Південно-Східної Азії — до 30 років. Це молода робоча сила, яка одночасно є споживачем цифрових продуктів і джерелом кадрів для технологічних компаній. Для порівняння, медіанний вік у Німеччині чи Італії перевищує 45 років — ринки з демографічним запасом зростання просто структурно привабливіші для довгострокового капіталу.
До цих трьох чинників варто додати ще два, які часто залишаються поза увагою в поверхневих оглядах. Перший — прискорена урбанізація. Мільйони людей щороку переїжджають із сіл у міста другого і третього рівня, де формується новий платоспроможний попит на житло, транспорт, доставку та фінансові послуги.
Друге — зростання якості місцевої освіти в галузі інженерії та інформаційних технологій. Індія й В'єтнам щороку випускають сотні тисяч інженерів-програмістів, що знижує вартість найму технічних команд і водночас підвищує якість продуктів, які створюють місцеві стартапи.
Поєднання дешевої, але кваліфікованої робочої сили з платоспроможним внутрішнім ринком — рідкісна комбінація, яка робить ці економіки привабливими не лише для споживчих, а й для експортно орієнтованих технологічних компаній.
Структурний зсув 2025-2026: великі інвестиції в меншу кількість компаній
Останні два роки принесли важливу зміну в поведінці фондів на ринках, що розвиваються. Замість того, щоб розпорошувати капітал між десятками ранніх стартапів, великі гравці концентрують чеки на меншій кількості компаній, які вже довели свою бізнес-модель. Це логічний наслідок кількох факторів, що діють одночасно.
Порівняно з аналогічними компаніями в США, стартапи в Індії, Латинській Америці чи Південно-Східній Азії на еквівалентній стадії зростання торгуються з суттєвим дисконтом щодо мультиплікаторів виручки. Фонди, що заходять зараз, розраховують на закриття цього розриву в міру дозрівання ринків капіталу.
Зростання середнього класу перетворюється з теоретичного тренду на виміряний факт: юніт-економіка компаній у фінтеху, електронній комерції та логістиці нарешті демонструє стійку прибутковість на рівні контрибуційної маржі, а не лише зростання виручки.
Технологічний стрибок — компанії на цих ринках відразу будують продукти на базі хмарної інфраструктури, штучного інтелекту та мобільних платежів, минаючи етапи, які західні компанії проходили роками. Це знижує капітальні витрати на масштабування та скорочує час до прибутковості.
З'явилися локальні чемпіони — компанії, що вже пройшли кілька раундів фінансування, мають перевірену команду та займають лідируючі позиції у своїй ніші в межах країни чи регіону. Саме в такі компанії й спрямовується основний обсяг капіталу, оскільки ризик невдалого продукту для них уже знято.
Диверсифікація від ринків США і ЄС стала пріоритетом для інституційних інвесторів після кількох років підвищеної волатильності на публічних ринках Заходу та стиснення оцінок у технологічному секторі. Ринки, що розвиваються, дають некорельовану дохідність і доступ до зростання, якого вже немає вдома.
Індія: третій за величиною стартап-ринок світу
Індія впевнено закріпилася на третій позиції у світовому рейтингу за кількістю стартапів і обсягом венчурного фінансування, поступаючись лише США та Китаю. Ринок налічує понад сотню компаній із оцінкою понад мільярд доларів, а екосистема давно вийшла за межі Бангалора, охопивши Мумбаї, Делі, Хайдарабад і Пуне.
Ключова особливість індійського ринку — глибина внутрішнього попиту. Населення понад 1,4 мільярда людей і держава, що активно інвестує в цифрову інфраструктуру через програму India Stack (уніфікована ідентифікація, миттєві платежі UPI, відкриті банківські API), створили унікальне середовище для фінтеху. Саме тому фінансові технології залишаються найбільшим за обсягом капіталу сектором в країні, а платіжні системи на кшталт UPI обробляють мільярди транзакцій щомісяця.
Другий великий напрямок — електронна комерція та D2C-бренди (direct-to-consumer), які користуються перевагами зростаючого середнього класу в містах другого й третього рівнів. Індійські інвестори також активно фінансують компанії у сфері SaaS для глобального ринку — індійські команди традиційно сильні в розробці програмного забезпечення, і багато стартапів одразу будують продукт для експорту до США та Європи, а не лише для локального ринку.
Останні два роки в Індії позначені зростанням якості угод, а не лише їхньою кількістю. Фонди стають вибірковішими, зростає частка late-stage раундів, а кілька великих IPO індійських технологічних компаній на національних біржах підтвердили, що шлях до ліквідності для інвесторів справді працює.
Окремо варто відзначити роль регуляторного середовища. Індійський регулятор ринку цінних паперів послідовно спрощує процедуру виходу технологічних компаній на біржу, зокрема шляхом окремих норм для збиткових на момент IPO компаній із високим потенціалом зростання. Це знижує залежність індійських стартапів від виключно американських або сінгапурських бірж і дозволяє венчурним фондам планувати вихід із інвестицій на горизонті, зрозумілому для локальних інституційних інвесторів.
У поєднанні з глибоким пулом інженерних кадрів і зростаючою культурою серійного підприємництва — засновники, які вже один раз побудували й продали компанію, тепер запускають другі й треті проєкти зі значно вищою швидкістю — Індія перетворюється на екосистему, яка все менше потребує зовнішнього капіталу для власного відтворення.
Південно-Східна Азія: ривок late-stage та нові «єдинороги»
Індонезія, В'єтнам, Філіппіни, Малайзія і Таїланд формують регіон із сукупним населенням понад 600 мільйонів людей і однією з найшвидших у світі динамік проникнення мобільного інтернету. Регіон вирізняється фрагментованістю: кожна країна має власну мову, регуляторне середовище і споживчі звички, тому успішні стартапи або будують мультикраїнові платформи одразу або глибоко домінують в одній великій країні, перш ніж масштабуватися далі.
Останні квартали продемонстрували чіткий ривок у сегменті фінансування late-stage. Якщо кілька років тому основний обсяг капіталу йшов у посівні та ранні раунди, то зараз фонди концентрують чеки на компаніях, що вже пройшли Series B і вище та демонструють стійку юніт-економіку. Це природний наслідок дозрівання екосистеми: перше покоління стартапів або вийшло з ринку, або перетворилося на регіональних лідерів.
Super apps — платформи, що поєднують таксі, доставку їжі, платежі та фінансові сервіси в одному додатку — залишаються визначальною моделлю в регіоні. Паралельно зростає сегмент електронної комерції, підкріплений соціальною комерцією через месенджери та стрімінгові платформи, де користувачі купують товари прямо під час перегляду відеоконтенту.
Поява нових "єдинорогів" у регіоні сповільнилася порівняно з піком 2021 року, але якість компаній, що досягають цього статусу зараз, помітно вища: вони приходять з реальною прибутковістю або чітким шляхом до неї, а не лише зі зростанням виручки за рахунок субсидованих цін.
Регіональна фрагментованість, згадана вище, залишається головним викликом і водночас джерелом можливостей для інвесторів. Компанія, що домінує в Індонезії, часто стикається з абсолютно іншими правилами гри у В'єтнамі — від регулювання іноземних інвестицій до особливостей платіжної інфраструктури та споживчої поведінки.
Це означає, що успішна регіональна експансія вимагає не просто капіталу, а глибокого локального партнерства в кожній новій країні. Фонди, які інвестують у Південно-Східну Азію, дедалі частіше оцінюють команди засновників не лише за здатністю побудувати продукт, а й за здатністю наймати та делегувати повноваження локальним командам у кожній країні присутності — це стало одним із ключових критеріїв відбору на стадії Series B і вище.
Латинська Америка (LATAM): рік підготовки до ліквідності
Бразилія, Мексика, Колумбія і Аргентина залишаються основними хабами венчурного капіталу в Латинській Америці, а Мексика особливо виграє від тренду перенесення виробничих і логістичних ланцюгів ближче до США.
Ключове слово для регіону в 2025–2026 роках — підготовка. Після бурхливого зростання 2019–2021 років і подальшої корекції екосистема LATAM провела кілька років у консолідації: компанії скорочували витрати, фокусувалися на прибутковості й вибудовували корпоративне управління, необхідне для виходу на публічні ринки. Зараз ця підготовча робота підходить до завершення, і інвестори очікують хвилю подій ліквідності — IPO та стратегічних поглинань — упродовж наступних кварталів.
Фінтех залишається найзрілішим сектором регіону завдяки історично низькому проникненню традиційних банківських послуг і високому попиту на кредитування малого бізнесу. Логістика та електронна комерція також продовжують залучати капітал, підкріплені зростанням транскордонної торгівлі між Мексикою, США та рештою регіону. AgTech (агротехнології) стає окремим і дедалі помітнішим напрямком, з огляду на роль Бразилії й Аргентини як провідних світових експортерів сільськогосподарської продукції.
Макроекономічний фон регіону також додає аргументів на користь інвестування. Бразилія і Мексика — дві найбільші економіки Латинської Америки — пройшли через цикл підвищення процентних ставок раніше і рішучіше, ніж більшість розвинених країн.
Зниження вартості капіталу на локальному ринку традиційно призводить до пожвавлення венчурної активності протягом наступних кількох кварталів. Додатково, зростання прямих іноземних інвестицій у виробництво в Мексиці створює вторинний попит на технологічні рішення для промисловості й логістики — сегмент, який ще кілька років тому практично не існував як окрема інвестиційна категорія в регіоні.
Які сектори домінують у венчурному секторі ринків, що розвиваються?
Попри регіональні відмінності, кілька секторів стабільно повторюються в кожному з чотирьох регіонів як пріоритетні напрямки для капіталу.
Фінтех залишається лідером практично скрізь. Низьке проникнення традиційних банківських послуг у поєднанні з масовим переходом на смартфони створює величезний нереалізований попит на платежі, кредитування, страхування та заощадження в цифровому форматі. Індія, Нігерія, Бразилія та країни Перської затоки демонструють це найяскравіше.
Електронна комерція та логістика йдуть другим блоком, оскільки зростання цифрових платежів автоматично тягне за собою потребу доставляти фізичні товари — а логістична інфраструктура в багатьох із цих країн історично слабка, що відкриває простір для нових гравців.
Штучний інтелект і автоматизація формують третій, наймолодший, але найшвидше зростаючий напрямок. Компанії на ринках, що розвиваються, застосовують готові мовні моделі для локалізованих продуктів — від підтримки клієнтів кількома мовами до автоматизації бухгалтерії малого бізнесу — і роблять це швидше, ніж зрілі корпорації на Заході.
Клінтех та енергетичний перехід також набирають вагу, особливо на Близькому Сході, де суверенні фонди активно диверсифікують економіку від нафтових доходів у бік відновлюваної енергетики та водневих технологій, а також в Африці, де децентралізовані сонячні мережі вирішують проблему нестабільного електропостачання.
Нарешті, HealthTech й EdTech залишаються стабільними, хоч і менш гучними, напрямками, підкріпленими дефіцитом якісної медичної та освітньої інфраструктури в регіонах із молодим і зростаючим населенням.
Помітна й ще одна тенденція: межі між цими секторами стираються. Фінтех-компанії додають логістичні сервіси, платформи електронної комерції запускають власні кредитні продукти, а провайдери енергетичних рішень інтегрують платіжні системи для оплати частинами.
Інвестори, аналізуючи компанії на ринках, що розвиваються, дедалі частіше оцінюють не окремий продукт, а здатність команди побудувати екосистему суміжних сервісів навколо єдиної бази користувачів — саме такий підхід зазвичай визначає, яка компанія стане регіональним лідером, а яка залишиться нішевим гравцем.
Як інвестувати у венчурні фонди ринків, що розвиваються
Прямі угоди та локальні синдикати
Найбільш прямий, але й найризикованіший шлях — участь у прямих угодах через ангельські синдикати або локальні платформи спільного інвестування. Такий підхід вимагає глибокого знання конкретного ринку, доступу до якісного дилфлоу та готовності самостійно проводити due diligence. Це радше варіант для інвесторів із локальною присутністю, партнерами на місці або значним досвідом у венчурі, оскільки інформаційна асиметрія на цих ринках вища, ніж у США чи Європі.
Регіональні венчурні фонди та фонди фондів
Найпоширеніший спосіб отримати диверсифіковану експозицію — інвестування через регіональні венчурні фонди, що спеціалізуються на Індії, Південно-Східній Азії, LATAM чи Африці, або через фонди фондів, які розподіляють капітал між кількома провідними локальними GP. Цей шлях знижує ризик зосередження на одній компанії чи країні, дає доступ до команд із локальною експертизою та мережею контактів, хоча й може супроводжуватися подвійним рівнем комісій.
При виборі конкретного фонду варто звертати увагу на три параметри: досвід управлінської команди саме в цьому регіоні (а не загальний венчурний досвід у США чи Європі), розмір і вік фонду (молодші фонди першого чи другого покоління часто демонструють вищу дохідність, але й вищий ризик через відсутність підтвердженого треку) та наявність локальних партнерів у кожній країні.
Пороги входу в такі фонди зазвичай становлять від 100 тисяч доларів для акредитованих інвесторів, хоча деякі платформи, як-от фідерні фонди, знижують цей поріг до кількох десятків тисяч доларів.
Спільні інвестиції з суверенними фондами та DFI
Дедалі більшої популярності набуває формат співінвестування поруч із суверенними фондами добробуту (наприклад, PIF Саудівської Аравії чи Mubadala з ОАЕ) та фінансовими інституціями розвитку (DFI), такими як IFC Світового банку чи британський British International Investment. Ці структури часто відкривають спільні інвестиційні можливості для приватного капіталу поряд із власними великими чеками, що дає доступ до угод інституційного масштабу з додатковим рівнем перевірки.
Перевага такого формату для приватного інвестора — не лише доступ до масштабних угод, а й фактичний перенос ризику due diligence на команду, яка має ресурси і мандат провести його на найвищому рівні.
Суверенні фонди й DFI зазвичай інвестують на пізніших стадіях, коли компанія вже має підтверджену бізнес-модель, тому спільний інвестиційний формат статистично несе нижчий ризик повної втрати капіталу порівняно з прямою участю в ранніх раундах. Зворотний бік — нижча потенційна прибутковість, оскільки вхід відбувається за вже вищими оцінками, а також обмежена кількість слотів для приватних співінвесторів, доступ до яких зазвичай вимагає наявних стосунків із організатором угоди.
Публічні інструменти та ETF
Для інвесторів, які хочуть отримати експозицію до теми ринків, що розвиваються, без прямого венчурного ризику й довгого горизонту неліквідності, існують публічні альтернативи: біржові фонди (ETF) на технологічні компанії Індії, Південно-Східної Азії чи широкі кошики emerging markets, а також акції публічних холдингових компаній, які самі інвестують у приватні технологічні активи в регіоні.
Такий підхід жертвує потенційно вищою дохідністю приватних раундів заради ліквідності й прозорості та часто слугує розумною відправною точкою для інвестора, який тільки починає вивчати цей клас активів, перш ніж перейти до менш ліквідних інструментів.
Серед конкретних категорій публічних інструментів варто розрізняти 3 типи. Перший — це широкі індексні ETF на emerging markets, які дають експозицію до всієї економіки країни чи регіону, а не лише до технологічного сектора. Вони підходять для базової диверсифікації, але розмивають ставку на венчурне зростання іншими галузями, такими як сировинний сектор чи банківська система.
Другий тип — це вузькоспеціалізовані технологічні ETF, орієнтовані конкретно на цифрову економіку Індії чи Південно-Східної Азії. Вони точніше відображають динаміку венчурного ринку, але й супроводжуються вищою волатильністю.
І третій тип — це акції публічних холдингів на кшталт великих інвестиційних груп із Гонконгу чи Сінгапуру, які історично формують портфелі приватних технологічних активів по всій Азії. Вони дають опосередкований, але часто недооцінений доступ до активів, які приватному інвестору практично неможливо отримати іншим шляхом.
Ринки, що розвиваються, більше не є нішевою ставкою для екзотично налаштованих фондів — вони стали структурним елементом глобального венчурного портфеля. Індія підтверджує статус третього за величиною стартап-ринку планети, Південно-Східна Азія демонструє дозрівання завдяки якісним late-stage угодам, Латинська Америка готується до хвилі ліквідності, а Близький Схід та Африка перетворюються з точок на карті на самостійні центри капіталу та технологічних інновацій.
Для інвестора, що будує портфель на горизонт у 5-10 років, ігнорувати ці ринки означає добровільно відмовлятися від одного з найпотужніших джерел зростання наступного десятиліття. Ключове завдання — обрати інструмент, що відповідає власному горизонту, апетиту до ризику й доступу до якісної локальної експертизи, адже саме комбінація цих трьох факторів, а не сам факт входу на ринок, зрештою визначає результат інвестиції.
